1 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

2 І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.

3 І багато навчав Він їх при́тчами,[57] кажучи: Притча про сіяча́ „Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.

4 І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

5 Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

6 а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.

7 А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.

9 Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“

11 А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.

12 Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.

13 Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.

15 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“

16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.

17 Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.

18 Послухайте ж притчу про сіяча́.

19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

20 А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.[58]

22 А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.

23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

27 І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

28 А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

29 Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

30 Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

32 Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

33 Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі[59] муки, аж поки все вки́сне“.

34 Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,

35 щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“

36 Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.

37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,

38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;

39 а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.

40 І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.

41 Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,

42 і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

44 Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,

46 а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.

47 Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.

48 Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.

49 Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

50 і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

51 Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.

52 І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

53 І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.

54 І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?

55 Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?

56 І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“

57 І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“

58 І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.