ЙовРозділ 27 |
|
1 |
|
2 „Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній, |
|
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, — |
|
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни! |
|
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, — |
|
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, — |
|
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник! |
|
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його? |
|
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя? |
|
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су? |
|
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, — |
|
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете? |
|
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього: |
|
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом! |
|
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть... |
|
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини, |
|
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить. |
|
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́, |
|
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його. |
|
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його, |
|
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця... |
|
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! |
|
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця. |
JobChapter 27 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
ЙовРозділ 27 |
JobChapter 27 |
|
1 |
1 |
|
2 „Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній, |
2 |
|
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, — |
3 |
|
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни! |
4 |
|
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, — |
5 |
|
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, — |
6 |
|
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник! |
7 |
|
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його? |
8 |
|
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя? |
9 |
|
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су? |
10 |
|
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, — |
11 |
|
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете? |
12 |
|
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього: |
13 |
|
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом! |
14 |
|
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть... |
15 |
|
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини, |
16 |
|
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить. |
17 |
|
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́, |
18 |
|
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його. |
19 |
|
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його, |
20 |
|
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця... |
21 |
|
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! |
22 |
|
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця. |
23 |