1 І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув.

2 І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“

3 І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“.

4 Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“

5 Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?

6 Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Він розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

7 Той устав і пішов у свій дім.

8 А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!

9 А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.

10 І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями.

11 Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“

12 А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі!

13 Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.

14 Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“

15 Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони.

16 До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша.

17 І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.

18 Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“.

19 I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́.

20 І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його.

21 Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“.

22 Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години.

23 А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників,

24 то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього.

25 А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла!

26 І вістка про це розійшлася по всій тій країні.

27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“

28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“.

29 Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“

30 І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“

31 А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.

32 Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.

33 І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“

34 Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“.

35 І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку.

36 А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“.

37 Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало;

38 тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.