ЙовРозділ 3 |
|
1 |
|
2 І Йов заговорив та й сказав: |
|
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“ |
|
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.. |
|
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́! |
|
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців! |
|
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння! |
|
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити! |
|
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, — |
|
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх! |
|
11 |
|
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав? |
|
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок |
|
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі, |
|
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали! |
|
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили? |
|
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі, |
|
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля! |
|
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́... |
|
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим, |
|
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані, |
|
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба, |
|
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним? |
|
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода, |
|
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені. |
|
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“ |
Книга ИоваГлава 3 |
|
1 |
|
2 И начал Иов, и сказал: |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
ЙовРозділ 3 |
Книга ИоваГлава 3 |
|
1 |
1 |
|
2 І Йов заговорив та й сказав: |
2 И начал Иов, и сказал: |
|
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“ |
3 |
|
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.. |
4 |
|
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́! |
5 |
|
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців! |
6 |
|
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння! |
7 |
|
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити! |
8 |
|
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, — |
9 |
|
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх! |
10 |
|
11 |
11 |
|
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав? |
12 |
|
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок |
13 |
|
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі, |
14 |
|
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали! |
15 |
|
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили? |
16 |
|
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі, |
17 |
|
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля! |
18 |
|
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́... |
19 |
|
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим, |
20 |
|
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані, |
21 |
|
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба, |
22 |
|
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним? |
23 |
|
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода, |
24 |
|
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені. |
25 |
|
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“ |
26 |