Евангелие от МаркаГлава 6 |
1 |
2 Когда наступила суббота, Он начал учить в синагоге. Многие, слушая Его, удивлялись: |
3 Разве Он не плотник, не сын Марии, не брат Иакова, Иосии, Иуды и Симона? И разве не здесь, у нас, живут Его сестры? |
4 Иисус же сказал им: |
5 |
6 Он удивлялся неверию в этих людях. |
7 Он созвал двенадцать учеников и начал посылать их по двое, дав им власть над нечистыми духами. |
8 Он повелел им |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 Они изгнали много демонов, и многих больных помазали оливковым маслом и исцелили. |
14 |
15 |
16 Услышав эти разговоры, Ирод решил: |
17 |
18 а Иоанн говорил ему: |
19 |
20 потому что Ирод боялся Иоанна, зная, что это справедливый и святой человек, и берег его. Слушая Иоанна, Ирод приходил в смущение, но тем не менее, ему нравилось его слушать. |
21 Наконец Иродиаде представился подходящий случай. Ирод в день своего рождения устроил пир для своих приближенных, военачальников и самых уважаемых людей Галилеи. |
22 Дочь Иродиады вошла к ним и танцевала, и так понравилась Ироду и возлежавшим за столом гостям, что царь сказал девушке: |
23 и поклялся ей: — Чего ни попросишь, все дам тебе, хоть половину моего царства. |
24 |
25 |
26 |
27 Он немедленно послал палача и приказал ему принести голову Иоанна. Тот пошел в темницу, обезглавил Иоанна |
28 и принес его голову на блюде девушке, а та отдала ее своей матери. |
29 Когда об этом услышали ученики Иоанна, они пришли, забрали тело и похоронили его в гробнице. |
30 |
31 Иисус сказал им: |
32 И они отправились на лодке в пустынное место. |
33 Но люди видели, как они отплыли, причем многие их узнали и устремились туда посуху из всех городов, так что оказались на месте даже раньше лодки. |
34 |
35 |
36 Отпусти народ, пусть пойдут в окрестные деревни и селения и купят себе поесть. |
37 |
38 |
39 |
40 Люди возлегли, расположившись группами по сто и по пятьдесят человек. |
41 Иисус взял пять хлебов и две рыбы и, подняв глаза к небу, благословил пищу. Затем Он стал разламывать хлеб и давать Своим ученикам, чтобы те раздавали народу, и две рыбы тоже разделил на всех. |
42 Все ели и насытились, |
43 и собрали еще двенадцать полных корзин остатков хлеба и рыбы. |
44 Одних только мужчин ело около пяти тысяч. |
45 |
46 Простившись с народом, Иисус поднялся на гору помолиться. |
47 Когда наступила ночь, лодка была посреди озера, а Иисус оставался один на берегу. |
48 Увидев, что им приходится нелегко, так как дул встречный ветер, Он около четвертой стражи ночи, перед рассветом, пошел к ним, ступая по озеру. Он хотел уже приблизиться к ним, |
49 но они, увидев Его идущим по воде, решили, что это призрак, и закричали, |
50 потому что они все видели Его и сильно испугались. Но Иисус сразу же заговорил с ними: |
51 |
52 Ведь они не поняли и чуда с хлебами — их сердца были закрыты. |
53 |
54 Как только они вышли из лодки, люди сразу узнали Иисуса. |
55 Они обежали всю округу, рассказывая, где Он находится, и туда стали приносить на циновках больных. |
56 Где бы Он ни появлялся, в селениях, или в городах, или в деревнях, люди выносили на площади больных и просили Иисуса, чтобы Он позволил им прикоснуться хотя бы к кисточке на краю Его одежды. И все, кто прикасался, выздоравливали. |
Вiд МаркаРозділ 6 |
1 |
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? |
3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. |
4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. |
5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. |
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. |
7 |
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, |
9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. |
10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. |
11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ |
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. |
13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. |
14 |
15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. |
16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ |
17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. |
18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ |
19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. |
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. |
21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, |
22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ |
23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ |
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. |
25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ |
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. |
27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. |
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. |
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. |
30 |
31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. |
32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. |
33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. |
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. |
35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. |
36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. |
37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ |
38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. |
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. |
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. |
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив. |
42 І всі їли й наїлися! |
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. |
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! |
45 |
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. |
47 А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. |
48 Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. |
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, |
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ |
51 І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, |
52 бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. |
53 |
54 І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, |
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. |
56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений! |
Евангелие от МаркаГлава 6 |
Вiд МаркаРозділ 6 |
1 |
1 |
2 Когда наступила суббота, Он начал учить в синагоге. Многие, слушая Его, удивлялись: |
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? |
3 Разве Он не плотник, не сын Марии, не брат Иакова, Иосии, Иуды и Симона? И разве не здесь, у нас, живут Его сестры? |
3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. |
4 Иисус же сказал им: |
4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. |
5 |
5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. |
6 Он удивлялся неверию в этих людях. |
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. |
7 Он созвал двенадцать учеников и начал посылать их по двое, дав им власть над нечистыми духами. |
7 |
8 Он повелел им |
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, |
9 |
9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. |
10 |
10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. |
11 |
11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ |
12 |
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. |
13 Они изгнали много демонов, и многих больных помазали оливковым маслом и исцелили. |
13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. |
14 |
14 |
15 |
15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. |
16 Услышав эти разговоры, Ирод решил: |
16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ |
17 |
17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. |
18 а Иоанн говорил ему: |
18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ |
19 |
19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. |
20 потому что Ирод боялся Иоанна, зная, что это справедливый и святой человек, и берег его. Слушая Иоанна, Ирод приходил в смущение, но тем не менее, ему нравилось его слушать. |
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. |
21 Наконец Иродиаде представился подходящий случай. Ирод в день своего рождения устроил пир для своих приближенных, военачальников и самых уважаемых людей Галилеи. |
21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, |
22 Дочь Иродиады вошла к ним и танцевала, и так понравилась Ироду и возлежавшим за столом гостям, что царь сказал девушке: |
22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ |
23 и поклялся ей: — Чего ни попросишь, все дам тебе, хоть половину моего царства. |
23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ |
24 |
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. |
25 |
25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ |
26 |
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. |
27 Он немедленно послал палача и приказал ему принести голову Иоанна. Тот пошел в темницу, обезглавил Иоанна |
27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. |
28 и принес его голову на блюде девушке, а та отдала ее своей матери. |
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. |
29 Когда об этом услышали ученики Иоанна, они пришли, забрали тело и похоронили его в гробнице. |
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. |
30 |
30 |
31 Иисус сказал им: |
31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. |
32 И они отправились на лодке в пустынное место. |
32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. |
33 Но люди видели, как они отплыли, причем многие их узнали и устремились туда посуху из всех городов, так что оказались на месте даже раньше лодки. |
33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. |
34 |
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. |
35 |
35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. |
36 Отпусти народ, пусть пойдут в окрестные деревни и селения и купят себе поесть. |
36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. |
37 |
37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ |
38 |
38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. |
39 |
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. |
40 Люди возлегли, расположившись группами по сто и по пятьдесят человек. |
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. |
41 Иисус взял пять хлебов и две рыбы и, подняв глаза к небу, благословил пищу. Затем Он стал разламывать хлеб и давать Своим ученикам, чтобы те раздавали народу, и две рыбы тоже разделил на всех. |
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив. |
42 Все ели и насытились, |
42 І всі їли й наїлися! |
43 и собрали еще двенадцать полных корзин остатков хлеба и рыбы. |
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. |
44 Одних только мужчин ело около пяти тысяч. |
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! |
45 |
45 |
46 Простившись с народом, Иисус поднялся на гору помолиться. |
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. |
47 Когда наступила ночь, лодка была посреди озера, а Иисус оставался один на берегу. |
47 А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. |
48 Увидев, что им приходится нелегко, так как дул встречный ветер, Он около четвертой стражи ночи, перед рассветом, пошел к ним, ступая по озеру. Он хотел уже приблизиться к ним, |
48 Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. |
49 но они, увидев Его идущим по воде, решили, что это призрак, и закричали, |
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, |
50 потому что они все видели Его и сильно испугались. Но Иисус сразу же заговорил с ними: |
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ |
51 |
51 І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, |
52 Ведь они не поняли и чуда с хлебами — их сердца были закрыты. |
52 бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. |
53 |
53 |
54 Как только они вышли из лодки, люди сразу узнали Иисуса. |
54 І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, |
55 Они обежали всю округу, рассказывая, где Он находится, и туда стали приносить на циновках больных. |
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. |
56 Где бы Он ни появлялся, в селениях, или в городах, или в деревнях, люди выносили на площади больных и просили Иисуса, чтобы Он позволил им прикоснуться хотя бы к кисточке на краю Его одежды. И все, кто прикасался, выздоравливали. |
56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений! |