ЙовРозділ 6 |
|
1 |
|
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, |
|
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! |
|
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... |
|
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? |
|
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? |
|
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. |
|
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! |
|
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — |
|
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! |
|
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? |
|
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? |
|
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? |
|
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. |
|
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, |
|
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. |
|
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. |
|
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. |
|
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. |
|
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. |
|
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! |
|
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, |
|
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ |
|
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. |
|
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? |
|
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, |
|
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! |
|
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. |
|
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! |
|
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя? |
JobChapter 6 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 |
ЙовРозділ 6 |
JobChapter 6 |
|
1 |
1 |
|
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, |
2 |
|
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! |
3 |
|
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... |
4 |
|
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? |
5 |
|
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? |
6 |
|
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. |
7 |
|
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! |
8 |
|
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — |
9 |
|
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! |
10 |
|
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? |
11 |
|
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? |
12 |
|
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? |
13 |
|
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. |
14 |
|
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, |
15 |
|
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. |
16 |
|
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. |
17 |
|
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. |
18 |
|
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. |
19 |
|
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. |
20 |
|
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! |
21 |
|
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, |
22 |
|
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ |
23 |
|
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. |
24 |
|
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? |
25 |
|
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, |
26 |
|
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! |
27 |
|
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. |
28 |
|
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! |
29 |
|
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя? |
30 |