Job

Chapter 14

1 MAN that is born of a woman is of few days, and full of trouble.

2 He comes forth like a flower, and withers and fades away; he flees like a shadow, and continues not.

3 And dost thou open thine eyes upon such a one, and bring him into judgment with thee?

4 Who can bring a clean thing out of an unclean? No one.

5 Seeing his days are determined and the number of his months are decreed, thou hast appointed his bounds that he cannot trespass them;

6 Turn thy face away from him, and his days will be spent like a hireling.

7 For there is hope for a tree, if it be cut down, that it will sprout again and its tender shoots will not cease.

8 Though its root wax old in the earth and its stock die in the ground,

9 Yet through the scent of water it will bud and bring forth leaves like a plant;

10 But man dies, and fades away; yea, man perishes, and he is no more.

11 As the waters fail from the sea, and a river becomes desolate and dries up;

12 So man who lies down does not rise again; until the heavens are no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep.

13 O that thou wouldst hide me in Sheol, that thou wouldst keep me in a secret place until thy wrath is spent, that thou wouldst appoint me a set time and remember me!

14 If a man die, shall he live again? All the days of his youth he waits till old age comes.

15 If thou wouldst call me, I would answer thee; thou wilt think of the work of thy hands.

16 For now thou numberest not my steps: and thou keepest not watch over my sins.

17 My transgressions are sealed up in a bag, and thou removest from me my sins.

18 Truly a great mountain falls, and a rock moves out of its place.

19 The waters wear away the stones and wash away the soil of the earth; so thou destroyest the hope of man.

20 Thou prevailest for ever against him, and he passes; thou castest him away with shame on his face.

21 If his sons multiply, he does not know it; if they decrease, he perceives it not of them.

22 But his flesh upon him shall have pal,, and his soul within him shall mourn.

Йов

Розділ 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Job

Chapter 14

Йов

Розділ 14

1 MAN that is born of a woman is of few days, and full of trouble.

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

2 He comes forth like a flower, and withers and fades away; he flees like a shadow, and continues not.

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

3 And dost thou open thine eyes upon such a one, and bring him into judgment with thee?

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

4 Who can bring a clean thing out of an unclean? No one.

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

5 Seeing his days are determined and the number of his months are decreed, thou hast appointed his bounds that he cannot trespass them;

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

6 Turn thy face away from him, and his days will be spent like a hireling.

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

7 For there is hope for a tree, if it be cut down, that it will sprout again and its tender shoots will not cease.

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

8 Though its root wax old in the earth and its stock die in the ground,

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

9 Yet through the scent of water it will bud and bring forth leaves like a plant;

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

10 But man dies, and fades away; yea, man perishes, and he is no more.

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

11 As the waters fail from the sea, and a river becomes desolate and dries up;

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

12 So man who lies down does not rise again; until the heavens are no more, they shall not awake, nor be roused out of their sleep.

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

13 O that thou wouldst hide me in Sheol, that thou wouldst keep me in a secret place until thy wrath is spent, that thou wouldst appoint me a set time and remember me!

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!

14 If a man die, shall he live again? All the days of his youth he waits till old age comes.

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

15 If thou wouldst call me, I would answer thee; thou wilt think of the work of thy hands.

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 For now thou numberest not my steps: and thou keepest not watch over my sins.

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

17 My transgressions are sealed up in a bag, and thou removest from me my sins.

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

18 Truly a great mountain falls, and a rock moves out of its place.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

19 The waters wear away the stones and wash away the soil of the earth; so thou destroyest the hope of man.

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

20 Thou prevailest for ever against him, and he passes; thou castest him away with shame on his face.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

21 If his sons multiply, he does not know it; if they decrease, he perceives it not of them.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

22 But his flesh upon him shall have pal,, and his soul within him shall mourn.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.