JobChapter 14 |
1 Man |
2 He comes |
3 And does you open |
4 Who |
5 Seeing |
6 Turn |
7 For there is hope |
8 Though |
9 Yet through the scent |
10 But man |
11 As the waters |
12 So man |
13 O that you would hide |
14 If |
15 You shall call, |
16 For now |
17 My transgression |
18 And surely |
19 The waters |
20 You prevail |
21 His sons |
22 But his flesh |
ЙовРозділ 14 |
1 |
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |
JobChapter 14 |
ЙовРозділ 14 |
1 Man |
1 |
2 He comes |
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. |
3 And does you open |
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! |
4 Who |
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! |
5 Seeing |
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — |
6 Turn |
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. |
7 For there is hope |
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; |
8 Though |
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, |
9 Yet through the scent |
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! |
10 But man |
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? |
11 As the waters |
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, |
12 So man |
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. |
13 O that you would hide |
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! |
14 If |
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! |
15 You shall call, |
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
16 For now |
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — |
17 My transgression |
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. |
18 And surely |
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, |
19 The waters |
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. |
20 You prevail |
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. |
21 His sons |
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. |
22 But his flesh |
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“. |