Job

Chapter 30

1 BUT now they laugh at me, those who are less than I,

2 Whose fathers I have disdained, and did not consider them equal to the dogs of my flocks.

3 Yea, the strength of their hands, of what use would it have been to me?

4 For they had lost their power completely.

5 They were forced by bare necessities, like a thief swept off his feet,

6 Fleeing to dwell in the cliffs of the valleys, in caves of the earth, in crevices,

7 In rocky places, and under bushes.

8 The children of fools shall be overthrown together with the children of the wicked; they shall be brought lower than the earth.

9 And now I am the subject of their mocking, yea, I have become a byword to them.

10 They abhor me, they flee far from me, and do not fail to spit in my face.

11 Because they began to deride me and humiliate me, they have also put their bridle in my mouth.

12 They rise up against my right hand, they have tripped me up; they have perplexed me through the crookedness of their ways.

13 They mar my paths without a cause, they rejoice for what has befallen me; they shall have no helper.

14 They shall suffer a great ruin; they shall be broken by the hurricane.

15 For they have brought terror upon me; they have pursued my paths like the wind; and my help has passed away like a cloud.

16 And now my soul is weary; the days of affliction have taken hold upon me.

17 In the night my bones are in pain, and my body has no strength in it.

18 I have put on my garment; and girded up myself with my robe.

19 But they have cast me into the mire, and I am become like dust and ashes.

20 I cry to thee, and thou dost not answer me; I stand up and thou dost not consider me.

21 Thou hast treated me as an enemy to thee; with thy strong hand thou hast restrained me.

22 Thou liftest me up to the wind; thou causest me to ride upon it, and then thou afflictest me, and makest me wretched.

23 And yet I know that thou wilt bring me back from death to the meeting place for all living.

24 But he will not stretch out his hand against me, and when I cry to him he will save me.

25 I have wept for the poor in the daytime, and my soul was grieved for the fatherless.

26 But when I looked for good, evil came; and when I waited for light, there came darkness.

27 My heart was agitated, and did not rest; the days of affliction came upon me.

28 I walked mournfully without being resentful; I stood up and wept in the congregation.

29 I am become a brother to jackals, and a companion to ostriches.

30 My skin has shrunk upon me, and my bones are burned as with heat.

31 My harp is also turned to mourning, and my song to the voice of those who weep.

Йов

Розділ 30

1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.

Job

Chapter 30

Йов

Розділ 30

1 BUT now they laugh at me, those who are less than I,

1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 Whose fathers I have disdained, and did not consider them equal to the dogs of my flocks.

2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 Yea, the strength of their hands, of what use would it have been to me?

3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 For they had lost their power completely.

4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 They were forced by bare necessities, like a thief swept off his feet,

5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 Fleeing to dwell in the cliffs of the valleys, in caves of the earth, in crevices,

6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

7 In rocky places, and under bushes.

7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 The children of fools shall be overthrown together with the children of the wicked; they shall be brought lower than the earth.

8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 And now I am the subject of their mocking, yea, I have become a byword to them.

9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 They abhor me, they flee far from me, and do not fail to spit in my face.

10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 Because they began to deride me and humiliate me, they have also put their bridle in my mouth.

11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 They rise up against my right hand, they have tripped me up; they have perplexed me through the crookedness of their ways.

12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 They mar my paths without a cause, they rejoice for what has befallen me; they shall have no helper.

13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 They shall suffer a great ruin; they shall be broken by the hurricane.

14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 For they have brought terror upon me; they have pursued my paths like the wind; and my help has passed away like a cloud.

15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 And now my soul is weary; the days of affliction have taken hold upon me.

16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 In the night my bones are in pain, and my body has no strength in it.

17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 I have put on my garment; and girded up myself with my robe.

18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 But they have cast me into the mire, and I am become like dust and ashes.

19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 I cry to thee, and thou dost not answer me; I stand up and thou dost not consider me.

20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Thou hast treated me as an enemy to thee; with thy strong hand thou hast restrained me.

21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 Thou liftest me up to the wind; thou causest me to ride upon it, and then thou afflictest me, and makest me wretched.

22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 And yet I know that thou wilt bring me back from death to the meeting place for all living.

23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 But he will not stretch out his hand against me, and when I cry to him he will save me.

24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 I have wept for the poor in the daytime, and my soul was grieved for the fatherless.

25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 But when I looked for good, evil came; and when I waited for light, there came darkness.

26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 My heart was agitated, and did not rest; the days of affliction came upon me.

27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 I walked mournfully without being resentful; I stood up and wept in the congregation.

28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 I am become a brother to jackals, and a companion to ostriches.

29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 My skin has shrunk upon me, and my bones are burned as with heat.

30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 My harp is also turned to mourning, and my song to the voice of those who weep.

31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.