ЙовРозділ 30 |
1 |
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |
Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 30 |
1 Nun aber lachen |
2 welcher Vermögen |
3 die vor Hunger |
4 die da Nesseln |
5 und wenn sie die herausrissen, jauchzeten sie drüber wie ein Dieb |
6 An den grausamen Bächen |
7 Zwischen den Büschen |
8 die |
9 Nun bin ich ihr Saitenspiel |
10 Sie haben einen |
11 Sie |
12 Zur Rechten |
13 Sie haben meine Steige |
14 Sie sind kommen |
15 Schrecken |
16 Nun aber gießt sich aus meine See LE |
17 Des Nachts |
18 Durch die Menge |
19 Man hat mich in Kot |
20 Schreie |
21 Du bist |
22 Du hebest mich auf |
23 Denn ich weiß |
24 Doch wird |
25 Ich |
26 Ich wartete |
27 Meine Eingeweide |
28 Ich gehe |
29 Ich bin ein Bruder |
30 Meine Haut |
31 Meine Harfe |
ЙовРозділ 30 |
Das Buch Hiob (Ijob)Kapitel 30 |
1 |
1 Nun aber lachen |
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась! |
2 welcher Vermögen |
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
3 die vor Hunger |
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом. |
4 die da Nesseln |
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв, |
5 und wenn sie die herausrissen, jauchzeten sie drüber wie ein Dieb |
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях, |
6 An den grausamen Bächen |
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, — |
7 Zwischen den Büschen |
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю! |
8 die |
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром. |
9 Nun bin ich ihr Saitenspiel |
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни, |
10 Sie haben einen |
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм. |
11 Sie |
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого. |
12 Zur Rechten |
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, — |
13 Sie haben meine Steige |
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем. |
14 Sie sind kommen |
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє. |
15 Schrecken |
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
16 Nun aber gießt sich aus meine See LE |
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються. |
17 Des Nachts |
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н. |
18 Durch die Menge |
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу. |
19 Man hat mich in Kot |
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся. |
20 Schreie |
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки. |
21 Du bist |
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення! |
22 Du hebest mich auf |
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого. |
23 Denn ich weiß |
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
24 Doch wird |
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
25 Ich |
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла. |
26 Ich wartete |
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя, |
27 Meine Eingeweide |
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́. |
28 Ich gehe |
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем, |
29 Ich bin ein Bruder |
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої. |
30 Meine Haut |
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим. |
31 Meine Harfe |