Библия - Обещанное Восстановление

Дiї

Розділ 27

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Деяния апостолов

Глава 27

1 Когда же решено было отплыть нам в Италию, то сдали и Павла и некоторых других узников сотнику, по имени Юлию, из когорты Августовой.

2 Сев на Адрамитский корабль, которому предстояло плыть вдоль берегов Асии, мы отчалили. С нами был Аристарх, Македонянин из Фессалоники.

3 И на другой день мы пристали в Сидоне; и Юлий, человеколюбиво обращаясь с Павлом, позволил ему пойти к друзьям и воспользоваться их усердием.

4 И отправившись оттуда, мы плыли под прикрытием Кипра, потому что ветры были противные;

5 и переплыв море, омывающее берега Киликии и Памфилии, мы пристали в Мирах Ликийских.

6 И там сотник, найдя Александрийский корабль, плывущий в Италию, посадил нас на него.

7 Немало дней мы, медленно плывя, едва дошли до Книда. Так как ветер не позволял нам идти дальше, мы пошли под прикрытие Крита со стороны Салмоны,

8 и с трудом, плывя вдоль Крита, пришли мы в некое место, называемое Хорошие Пристани, близ которого был город Ласея.

9 Но, так как протекло немало времени, и плавание было уже опасно, потому что и пост уже прошел, то Павел убеждал их,

10 говоря им: мужи, я вижу, что плавание это будет с бедой и большим ущербом не только для груза и для корабля, но и для нашей жизни.

11 Но сотник больше доверял кормчему и начальнику корабля, нежели тому, что говорил Павел.

12 А так как пристань не подходила для зимовки, то большинство было за то, чтобы сняться оттуда и, если бы было возможно добраться, перезимовать в Финике, пристани Критской, защищенной с юго-запада и с северо-запада.

13 И когда подул легкий южный ветер, они, подумав, что получили желаемое, подняли якорь и поплыли вдоль Крита, держась берега.

14 Но вскоре обрушился на Крит ветер, поднимающий смерчи, называемый Евракилон.

15 И так как корабль захватило, и он не мог противиться, мы отдались ветру и нас носило.

16 Пронесшись мимо некоего островка, называемого Клавда, мы едва оказались в силах справиться с лодкой.

17 Подняв её, они пользовались канатами, обвязывая корабль. И опасаясь как бы не быть выброшенными на Сирт, они спустили плавучий якорь и так носились.

18 И так как нас сильно било бурей, они на другой день начали выбрасывать груз,

19 и на третий день своими руками побросали оснастку корабля.

20 И так как в течение ряда дней не показывались ни солнце, ни звезды, и буря свирепствовала немалая, — в конце концов, стала пропадать у нас всякая надежда на спасение.

21 Люди давно не ели. Тогда Павел, став посреди них, сказал: надо было, о мужи, послушавшись меня, не отходить от Крита и не терпеть этой беды и ущерба.

22 И теперь призываю вас к бодрости, ибо ни одна душа из вас не погибнет, а только корабль.

23 Ибо ангел предстал мне этой ночью от Бога, Которому я принадлежу, Которому и служу,

24 и сказал: «не бойся, Павел; пред Кесарем должно тебе предстать, и вот даровал тебе Бог всех плывущих с тобой».

25 Поэтому бодритесь, мужи: ибо я верю Богу, что будет так, как мне сказано.

26 Нам должно быть выброшенными на какой-то остров.

27 А когда наступила четырнадцатая ночь, как мы носились по Адрии, около полуночи моряки стали догадываться, что приближается к ним какая-то земля.

28 И вымеряв глубину, нашли двадцать сажен; потом, на небольшом расстоянии, вымеряв снова, нашли пятнадцать сажен.

29 И опасаясь, как бы не попасть нам на скалы, они, бросив с кормы четыре якоря, напряженно ждали наступления дня.

30 Когда же моряки пытались бежать с корабля и спустили лодку на море под предлогом, что они якобы собирались бросать якоря с носа,

31 Павел сказал сотнику и воинам: если эти не останутся на корабле, вы не можете спастись.

32 Тогда воины отсекли канаты у лодки и дали ей упасть.

33 А пока день еще не наступил, Павел призывал всех принять пищу, говоря: четырнадцатый сегодня день вы проводите в ожидании без пищи, ничего не вкусив;

34 поэтому призываю вас принять пищу; это ведь нужно для вашего спасения; ибо ни у кого из вас волос с головы не пропадет.

35 Сказав же это и взяв хлеб, он возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, начал есть.

36 Все ободрились и тоже приняли пищу;

37 было же всех нас на корабле двести семьдесят шесть душ.

38 Насытившись пищей, они стали облегчать корабль, бросая пшеницу в море.

39 А когда настал день, земли они не узнавали, но различали какой-то залив с песчаным берегом, на который и хотели, если бы могли, вывести корабль.

40 И сняв якоря, они пустили их в море; вместе с тем, развязав веревки рулей и подняв передний парус по ветру, держали к берегу.

41 Попав же на песчаную отмель, они посадили на нее корабль. Нос увяз и остался недвижим, а корма разрушалась силою волн.

42 Воины приняли было решение убить узников, чтобы кто-нибудь, выплыв, не убежал.

43 Но сотник, желая спасти Павла, воспрепятствовал их намерению и велел умеющим плавать броситься и выходить на землю первыми,

44 а остальным, кому — на досках, кому — на чем-нибудь от корабля; и так оказалось, что все спаслись на землю.

Дiї Розділ 27	Деяния апостолов Глава 27
1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.	1 Когда же решено было отплыть нам в Италию, то сдали и Павла и некоторых других узников сотнику, по имени Юлию, из когорты Августовой.
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.	2 Сев на Адрамитский корабль, которому предстояло плыть вдоль берегов Асии, мы отчалили. С нами был Аристарх, Македонянин из Фессалоники.
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.	3 И на другой день мы пристали в Сидоне; и Юлий, человеколюбиво обращаясь с Павлом, позволил ему пойти к друзьям и воспользоваться их усердием.
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.	4 И отправившись оттуда, мы плыли под прикрытием Кипра, потому что ветры были противные;
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.	5 и переплыв море, омывающее берега Киликии и Памфилии, мы пристали в Мирах Ликийских.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.	6 И там сотник, найдя Александрийский корабль, плывущий в Италию, посадил нас на него.
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.	7 Немало дней мы, медленно плывя, едва дошли до Книда. Так как ветер не позволял нам идти дальше, мы пошли под прикрытие Крита со стороны Салмоны,
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.	8 и с трудом, плывя вдоль Крита, пришли мы в некое место, называемое Хорошие Пристани, близ которого был город Ласея.
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,	9 Но, так как протекло немало времени, и плавание было уже опасно, потому что и пост уже прошел, то Павел убеждал их,
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.	10 говоря им: мужи, я вижу, что плавание это будет с бедой и большим ущербом не только для груза и для корабля, но и для нашей жизни.
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.	11 Но сотник больше доверял кормчему и начальнику корабля, нежели тому, что говорил Павел.
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.	12 А так как пристань не подходила для зимовки, то большинство было за то, чтобы сняться оттуда и, если бы было возможно добраться, перезимовать в Финике, пристани Критской, защищенной с юго-запада и с северо-запада.
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.	13 И когда подул легкий южный ветер, они, подумав, что получили желаемое, подняли якорь и поплыли вдоль Крита, держась берега.
14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.	14 Но вскоре обрушился на Крит ветер, поднимающий смерчи, называемый Евракилон.
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.	15 И так как корабль захватило, и он не мог противиться, мы отдались ветру и нас носило.
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.	16 Пронесшись мимо некоего островка, называемого Клавда, мы едва оказались в силах справиться с лодкой.
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.	17 Подняв её, они пользовались канатами, обвязывая корабль. И опасаясь как бы не быть выброшенными на Сирт, они спустили плавучий якорь и так носились.
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,	18 И так как нас сильно било бурей, они на другой день начали выбрасывать груз,
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.	19 и на третий день своими руками побросали оснастку корабля.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.	20 И так как в течение ряда дней не показывались ни солнце, ни звезды, и буря свирепствовала немалая, — в конце концов, стала пропадать у нас всякая надежда на спасение.
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.	21 Люди давно не ели. Тогда Павел, став посреди них, сказал: надо было, о мужи, послушавшись меня, не отходить от Крита и не терпеть этой беды и ущерба.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.	22 И теперь призываю вас к бодрости, ибо ни одна душа из вас не погибнет, а только корабль.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,	23 Ибо ангел предстал мне этой ночью от Бога, Которому я принадлежу, Которому и служу,
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.	24 и сказал: «не бойся, Павел; пред Кесарем должно тебе предстать, и вот даровал тебе Бог всех плывущих с тобой».
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.	25 Поэтому бодритесь, мужи: ибо я верю Богу, что будет так, как мне сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.	26 Нам должно быть выброшенными на какой-то остров.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.	27 А когда наступила четырнадцатая ночь, как мы носились по Адрии, около полуночи моряки стали догадываться, что приближается к ним какая-то земля.
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.	28 И вымеряв глубину, нашли двадцать сажен; потом, на небольшом расстоянии, вымеряв снова, нашли пятнадцать сажен.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.	29 И опасаясь, как бы не попасть нам на скалы, они, бросив с кормы четыре якоря, напряженно ждали наступления дня.
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,	30 Когда же моряки пытались бежать с корабля и спустили лодку на море под предлогом, что они якобы собирались бросать якоря с носа,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“	31 Павел сказал сотнику и воинам: если эти не останутся на корабле, вы не можете спастись.
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.	32 Тогда воины отсекли канаты у лодки и дали ей упасть.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.	33 А пока день еще не наступил, Павел призывал всех принять пищу, говоря: четырнадцатый сегодня день вы проводите в ожидании без пищи, ничего не вкусив;
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“	34 поэтому призываю вас принять пищу; это ведь нужно для вашего спасения; ибо ни у кого из вас волос с головы не пропадет.
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.	35 Сказав же это и взяв хлеб, он возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, начал есть.
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.	36 Все ободрились и тоже приняли пищу;
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.	37 было же всех нас на корабле двести семьдесят шесть душ.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.	38 Насытившись пищей, они стали облегчать корабль, бросая пшеницу в море.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.	39 А когда настал день, земли они не узнавали, но различали какой-то залив с песчаным берегом, на который и хотели, если бы могли, вывести корабль.
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.	40 И сняв якоря, они пустили их в море; вместе с тем, развязав веревки рулей и подняв передний парус по ветру, держали к берегу.
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.	41 Попав же на песчаную отмель, они посадили на нее корабль. Нос увяз и остался недвижим, а корма разрушалась силою волн.
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.	42 Воины приняли было решение убить узников, чтобы кто-нибудь, выплыв, не убежал.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,	43 Но сотник, желая спасти Павла, воспрепятствовал их намерению и велел умеющим плавать броситься и выходить на землю первыми,
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!	44 а остальным, кому — на досках, кому — на чем-нибудь от корабля; и так оказалось, что все спаслись на землю.

Старий
завіт

Новий
завіт

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Старий завіт

Новий завіт

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Старий
завіт

Новий
завіт