Буття

Розділ 37

1 І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.

2 Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.

3 А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́.

4 І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно.

5 І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього.

6 І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені.

7 А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“.

8 І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.

9 І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“.

10 І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“

11 І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.

12 І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.

13 І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“

14 І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.

15 І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“

16 А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“

17 І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.

18 А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.

19 І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець!

20 А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“.

21 І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“

22 І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.

23 І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.

24 І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води.

25 І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту.

26 І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров?

27 Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його.

28 І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.

29 А Рувим вернувся до ями, — аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою...

30 І вернувся він до братів своїх, та й сказав: „Немає хло́пця! А я, —— куди я піду́?“

31 А вони взяли Йо́сипове вбрання́, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.

32 І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: „Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання — твого сина воно, чи ні?“

33 А він пізнав його та й сказав: „Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йо́сип!“

34 І роздер Яків одіж свою, і зодягнув вере́тище на сте́гна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своє́му...

35 І зачали всі сини його та всі дочки його потіша́ти його. Але він не міг утішитися, та й сказав: „У жало́бі зійду я до сина мого до шеолу“. І плакав за ним його ба́тько.

36 А мідіяніти продали Йо́сипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царсько́ї сторожі.

Бытие

Глава 37

1 А что до Иакова, то он поселился в Ханаане — в стране, где в свое время жил его отец.

2 РАССКАЗ ОБ ИАКОВЕ И О ЕГО ПОТОМКАХ. Иосиф с семнадцати лет пас овец вместе с братьями — сыновьями Иакова, коих родили тому Валла и Зелфа, жены его. Он еще подростком помогал этим братьям, но и доносил отцу обо всем худом, что замечал сам или слышал о них.

3 Израиль же любил Иосифа — сына, родившегося у него в старости, — более всех своих сыновей и даже позаботился о том, чтобы у Иосифа и платье было особое — разноцветное.

4 Когда братья Иосифа увидели, что отец любит его больше, чем их, они исполнились такой ненавистью к Иосифу, что уже не могли и разговаривать с ним по-доброму.

5 Они стали ненавидеть его еще больше после того, как он рассказал им сон, который однажды приснился ему.

6 «Послушайте, какой сон мне приснился, — сказал им Иосиф. —

7 Мы вязали на поле снопы, и вот мой сноп поднялся и стал прямо, а ваши снопы окружили его и поклонились ему».

8 «Не возомнил ли ты себя царем нашим? — съязвили братья. — Править нами собрался?» И ненавидеть стали его еще больше и за сны, и за слова его.

9 Увидел он еще один сон, который тоже поведал братьям. «Послушайте, — сказал он, — вот какой сон еще мне приснился! Представьте себе: солнце, луна и одиннадцать звезд поклонились мне!»

10 Когда он рассказал отцу и братьям этот сон, отец сказал ему с упреком: «Ну и сон же тебе приснился! Выходит, все мы: я, мать твоя и братья — придем и поклонимся тебе до земли?!»

11 Братья со злобой и завистью смотрели на Иосифа, а у отца навсегда остались в памяти его слова.

12 Когда братья Иосифа ушли со стадами отца своего, чтобы пасти их возле Шехема,

13 Израиль сказал Иосифу: «Твои братья пасут овец вблизи Шехема. А что если я пошлю тебя к ним?» «Я готов», — ответил Иосиф.

14 «Пойди, — продолжал отец, — и посмотри, всё ли благополучно с братьями и со скотом. Вернувшись, расскажешь мне обо всем». С этими словами отец послал его в путь, и Иосиф, покинув Хевронскую долину, пришел в окрестности Шехема.

15 Там, когда он, не зная куда идти, бродил по полю, встретился ему какой-то человек. «Что ты здесь ищешь?» — спросил он у Иосифа.

16 «Я ищу своих братьев, — ответил Иосиф. — Не можешь ли ты сказать, где они пасут скот?»

17 «Они ушли отсюда, — отозвался тот, — и я слышал, как они говорили: „Пойдем в Дотан“». Иосиф пошел в Дотан и нашел там своих братьев.

18 Они заметили его издали и, прежде чем он подошел к ним, уже сговорились меж собой убить его.

19 «Сновидец идет сюда! — говорили они друг другу. —

20 Случай удобный! Убьем его, бросим в яму, а отцу скажем: „Хищный зверь растерзал его“. Вот и увидим, как сбудутся сны его!»

21 Рувим услышал это и вступился за Иосифа, прося братьев не убивать его.

22 «Не проливайте кровь! — убеждал он их. — Бросьте его в ту яму, что здесь в пустыне, но руки не поднимайте на брата своего!» (Так говорил он, намереваясь спасти Иосифа и вернуть его отцу живым.)

23 Как только Иосиф подошел к своим братьям, они тут же сорвали с него одежду, то особое, разноцветное платье, что и в этот раз было на нем;

24 схватили его и бросили в яму. (Яма оказалась пустой — воды не было в ней.)

25 А когда они сели поесть и посмотрели вдаль, то увидели, что со стороны Гилада по пути в Египет шел караван измаильтян, их верблюды везли благовонную смолу, бальзам и ладан.

26 Тогда Иуда сказал: «Послушайте, мы можем убить его и можем скрыть следы убийства, но что за прибыль нам от этого?

27 Давайте не упустим удобный случай! Продадим его измаильтянам и не обагрим своих рук его кровью. Как бы то ни было, а он — брат наш, плоть наша». Братья согласились с Иудой. (А Рувима тогда не было с ними.)

28 И когда мимо них проходили мидьянские купцы, братья вытащили Иосифа из ямы и за двадцать сребреников продали его измаильтянам, а те повели его в Египет.

29 Спустя некоторое время вернулся Рувим, подошел к яме; но, увы, Иосифа там не было. В отчаянии Рувим разодрал на себе одежды.

30 Возвратившись к братьям, он возопил: «Мальчика нет! А я!.. Куда мне теперь деться?»

31 Братья взяли платье Иосифа и, зарезав козла, залили его кровью.

32 Потом велели одному из слуг отнести это платье их отцу и сказать ему: «Вот что мы нашли. Посмотри, не твоего ли сына это платье?»

33 Иаков тут же узнал его и закричал: «Это платье сына моего! Хищный зверь напал на него, растерзан, растерзан Иосиф!»

34 В горе своем Иаков разодрал на себе одежды, покрыл себя власяницей и много дней оплакивал сына своего.

35 Все сыновья и дочери Иакова пытались утешить его, но он отвергал всякое утешение. «Нет! — говорил отец. — В скорби великой сойду к сыну моему в могилу». И продолжал оплакивать Иосифа.

36 А мидьянитяне тем временем, приведя Иосифа в Египет, продали его Потифару, одному из придворных фараона, начальнику дворцовой стражи.

Буття

Розділ 37

Бытие

Глава 37

1 І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.

1 А что до Иакова, то он поселился в Ханаане — в стране, где в свое время жил его отец.

2 Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.

2 РАССКАЗ ОБ ИАКОВЕ И О ЕГО ПОТОМКАХ. Иосиф с семнадцати лет пас овец вместе с братьями — сыновьями Иакова, коих родили тому Валла и Зелфа, жены его. Он еще подростком помогал этим братьям, но и доносил отцу обо всем худом, что замечал сам или слышал о них.

3 А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́.

3 Израиль же любил Иосифа — сына, родившегося у него в старости, — более всех своих сыновей и даже позаботился о том, чтобы у Иосифа и платье было особое — разноцветное.

4 І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно.

4 Когда братья Иосифа увидели, что отец любит его больше, чем их, они исполнились такой ненавистью к Иосифу, что уже не могли и разговаривать с ним по-доброму.

5 І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього.

5 Они стали ненавидеть его еще больше после того, как он рассказал им сон, который однажды приснился ему.

6 І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені.

6 «Послушайте, какой сон мне приснился, — сказал им Иосиф. —

7 А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“.

7 Мы вязали на поле снопы, и вот мой сноп поднялся и стал прямо, а ваши снопы окружили его и поклонились ему».

8 І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.

8 «Не возомнил ли ты себя царем нашим? — съязвили братья. — Править нами собрался?» И ненавидеть стали его еще больше и за сны, и за слова его.

9 І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“.

9 Увидел он еще один сон, который тоже поведал братьям. «Послушайте, — сказал он, — вот какой сон еще мне приснился! Представьте себе: солнце, луна и одиннадцать звезд поклонились мне!»

10 І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“

10 Когда он рассказал отцу и братьям этот сон, отец сказал ему с упреком: «Ну и сон же тебе приснился! Выходит, все мы: я, мать твоя и братья — придем и поклонимся тебе до земли?!»

11 І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.

11 Братья со злобой и завистью смотрели на Иосифа, а у отца навсегда остались в памяти его слова.

12 І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.

12 Когда братья Иосифа ушли со стадами отца своего, чтобы пасти их возле Шехема,

13 І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“

13 Израиль сказал Иосифу: «Твои братья пасут овец вблизи Шехема. А что если я пошлю тебя к ним?» «Я готов», — ответил Иосиф.

14 І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.

14 «Пойди, — продолжал отец, — и посмотри, всё ли благополучно с братьями и со скотом. Вернувшись, расскажешь мне обо всем». С этими словами отец послал его в путь, и Иосиф, покинув Хевронскую долину, пришел в окрестности Шехема.

15 І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“

15 Там, когда он, не зная куда идти, бродил по полю, встретился ему какой-то человек. «Что ты здесь ищешь?» — спросил он у Иосифа.

16 А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“

16 «Я ищу своих братьев, — ответил Иосиф. — Не можешь ли ты сказать, где они пасут скот?»

17 І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.

17 «Они ушли отсюда, — отозвался тот, — и я слышал, как они говорили: „Пойдем в Дотан“». Иосиф пошел в Дотан и нашел там своих братьев.

18 А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.

18 Они заметили его издали и, прежде чем он подошел к ним, уже сговорились меж собой убить его.

19 І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець!

19 «Сновидец идет сюда! — говорили они друг другу. —

20 А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“.

20 Случай удобный! Убьем его, бросим в яму, а отцу скажем: „Хищный зверь растерзал его“. Вот и увидим, как сбудутся сны его!»

21 І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“

21 Рувим услышал это и вступился за Иосифа, прося братьев не убивать его.

22 І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.

22 «Не проливайте кровь! — убеждал он их. — Бросьте его в ту яму, что здесь в пустыне, но руки не поднимайте на брата своего!» (Так говорил он, намереваясь спасти Иосифа и вернуть его отцу живым.)

23 І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.

23 Как только Иосиф подошел к своим братьям, они тут же сорвали с него одежду, то особое, разноцветное платье, что и в этот раз было на нем;

24 І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води.

24 схватили его и бросили в яму. (Яма оказалась пустой — воды не было в ней.)

25 І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту.

25 А когда они сели поесть и посмотрели вдаль, то увидели, что со стороны Гилада по пути в Египет шел караван измаильтян, их верблюды везли благовонную смолу, бальзам и ладан.

26 І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров?

26 Тогда Иуда сказал: «Послушайте, мы можем убить его и можем скрыть следы убийства, но что за прибыль нам от этого?

27 Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його.

27 Давайте не упустим удобный случай! Продадим его измаильтянам и не обагрим своих рук его кровью. Как бы то ни было, а он — брат наш, плоть наша». Братья согласились с Иудой. (А Рувима тогда не было с ними.)

28 І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.

28 И когда мимо них проходили мидьянские купцы, братья вытащили Иосифа из ямы и за двадцать сребреников продали его измаильтянам, а те повели его в Египет.

29 А Рувим вернувся до ями, — аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою...

29 Спустя некоторое время вернулся Рувим, подошел к яме; но, увы, Иосифа там не было. В отчаянии Рувим разодрал на себе одежды.

30 І вернувся він до братів своїх, та й сказав: „Немає хло́пця! А я, —— куди я піду́?“

30 Возвратившись к братьям, он возопил: «Мальчика нет! А я!.. Куда мне теперь деться?»

31 А вони взяли Йо́сипове вбрання́, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.

31 Братья взяли платье Иосифа и, зарезав козла, залили его кровью.

32 І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: „Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання — твого сина воно, чи ні?“

32 Потом велели одному из слуг отнести это платье их отцу и сказать ему: «Вот что мы нашли. Посмотри, не твоего ли сына это платье?»

33 А він пізнав його та й сказав: „Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йо́сип!“

33 Иаков тут же узнал его и закричал: «Это платье сына моего! Хищный зверь напал на него, растерзан, растерзан Иосиф!»

34 І роздер Яків одіж свою, і зодягнув вере́тище на сте́гна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своє́му...

34 В горе своем Иаков разодрал на себе одежды, покрыл себя власяницей и много дней оплакивал сына своего.

35 І зачали всі сини його та всі дочки його потіша́ти його. Але він не міг утішитися, та й сказав: „У жало́бі зійду я до сина мого до шеолу“. І плакав за ним його ба́тько.

35 Все сыновья и дочери Иакова пытались утешить его, но он отвергал всякое утешение. «Нет! — говорил отец. — В скорби великой сойду к сыну моему в могилу». И продолжал оплакивать Иосифа.

36 А мідіяніти продали Йо́сипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царсько́ї сторожі.

36 А мидьянитяне тем временем, приведя Иосифа в Египет, продали его Потифару, одному из придворных фараона, начальнику дворцовой стражи.