ДiїРозділ 27 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
14 |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
Деяния апостоловГлава 27 |
1 |
2 Мы сели на корабль из Адрамита, который должен был заходить в прибрежные гавани Асии, и вышли на нем в море. С нами был еще македонянин Аристарх из Фессалоники. |
3 |
4 Покинув Сидон, мы поплыли вдоль подветренного берега Кипра, поскольку ветер был встречный. |
5 Потом наш корабль пересек открытое море, проплыв мимо Киликии и Памфилии, и мы вошли в порт города Миры в провинции Ликия. |
6 И там центурион, найдя александрийский корабль, который отплывал в Италию, посадил нас на него. |
7 Несколько дней мы медленно плыли и, наконец, с трудом приблизились к Книду. Ветер не позволил нам плыть в том направлении дальше, поэтому мы поплыли с подветренной стороны Крита вдоль мыса Салмона. |
8 Держась ближе к берегу, мы с большими усилиями доплыли до места, называемого «Хорошие пристани», недалеко от города Ласея. |
9 |
10 сказал всем на корабле: «Люди добрые! Я вижу, что плавание будет сопряжено с опасностью и большим ущербом не только для груза и корабля, но и с риском для жизни нашей». |
11 |
12 А так как гавань не подходила для зимней стоянки, то большинство было за то, чтобы выйти в море и добраться, по возможности, до Финика и перезимовать там, в этой критской гавани, открытой с юго-запада и северо-запада. |
13 |
14 Но прошло совсем немного времени, как со стороны острова обрушился ураганный ветер, называемый «эвракилон», |
15 и увлек за собой корабль, так что тот не мог развернуться навстречу ветру. Мы предались стихии, и нас понесло в море. |
16 Когда мы проплывали с подветренной стороны островка, называемого Кавда, нам удалось, хотя и с большим трудом, сделать всё, чтобы не потерять лодку. |
17 Подняв ее на палубу, моряки, используя снасти, обвязали борта корабля. Затем, опасаясь, как бы не сесть на мель возле Сирта, они бросили плавучий якорь, и мы продолжали дрейфовать. |
18 Шторм был настолько свирепым, что моряки на следующий день стали выбрасывать груз в море, |
19 а еще через день вынуждены были собственноручно побросать за борт и оснастку корабля. |
20 Многие дни на небе не было видно ни солнца, ни звезд, а буря не ослабевала, так что, в конце концов, мы начали терять всякую надежду на спасение. |
21 |
22 Но теперь призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, мы потеряем только корабль. |
23 Ибо этой ночью ангел явился мне. Он пришел от Бога, Которому я отдал себя и Которому служу, |
24 и сказал: „Не бойся, Павел! Ты должен предстать перед кесарем, и вот Бог даровал тебе жизнь всех спутников твоих“. |
25 Потому ободритесь! Я доверяю Богу и знаю: как мне сказано, так и будет. |
26 Нас обязательно выбросит на берег какого-нибудь острова». |
27 |
28 Произведя замеры, они обнаружили, что глубина была двадцать саженей. Проплыв еще немного, замерили вновь — было уже пятнадцать саженей. |
29 И тогда, боясь быть выброшенными на скалы, они бросили четыре якоря с кормы корабля и молились о скорейшем наступлении дня. |
30 Когда же моряки пытались сбежать с корабля и спустили лодку на воду под предлогом, будто хотят бросить якоря спереди, |
31 Павел сказал центуриону и воинам: «Вы не сможете спастись, если их не будет на корабле». |
32 Воины тут же обрубили канаты, и лодка упала. |
33 |
34 Умоляю вас поесть, это нужно для вашего же спасения. Ни у одного из вас волос с головы не упадет». |
35 Сказав это, он взял хлеб, на глазах у всех возблагодарил Бога, разломил и начал есть. |
36 Все приободрились и тоже принялись за еду. |
37 Всего же на корабле было 276 человек. |
38 Когда все досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море мешки с пшеницей. |
39 |
40 Они обрубили якоря, оставив их в море. В то же самое время они развязали веревки, крепившие рулевые весла, и, поставив парус на фок-мачте под ветер, направились к берегу. |
41 Но они попали на мелководье, и корабль сел на мель. Нос его прочно увяз — корабль не двигался, и волны разбивали корму. |
42 |
43 но центурион, желая спасти Павла, помешал им в этом. Он приказал сначала тем, кто умеет плавать, прыгать за борт и добираться до земли, |
44 а остальным — плыть на досках или на других обломках корабля. И так все спаслись, выбравшись на берег. |
ДiїРозділ 27 |
Деяния апостоловГлава 27 |
1 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
2 Мы сели на корабль из Адрамита, который должен был заходить в прибрежные гавани Асии, и вышли на нем в море. С нами был еще македонянин Аристарх из Фессалоники. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
3 |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
4 Покинув Сидон, мы поплыли вдоль подветренного берега Кипра, поскольку ветер был встречный. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
5 Потом наш корабль пересек открытое море, проплыв мимо Киликии и Памфилии, и мы вошли в порт города Миры в провинции Ликия. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
6 И там центурион, найдя александрийский корабль, который отплывал в Италию, посадил нас на него. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
7 Несколько дней мы медленно плыли и, наконец, с трудом приблизились к Книду. Ветер не позволил нам плыть в том направлении дальше, поэтому мы поплыли с подветренной стороны Крита вдоль мыса Салмона. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
8 Держась ближе к берегу, мы с большими усилиями доплыли до места, называемого «Хорошие пристани», недалеко от города Ласея. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
9 |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
10 сказал всем на корабле: «Люди добрые! Я вижу, что плавание будет сопряжено с опасностью и большим ущербом не только для груза и корабля, но и с риском для жизни нашей». |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
11 |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
12 А так как гавань не подходила для зимней стоянки, то большинство было за то, чтобы выйти в море и добраться, по возможности, до Финика и перезимовать там, в этой критской гавани, открытой с юго-запада и северо-запада. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
13 |
14 |
14 Но прошло совсем немного времени, как со стороны острова обрушился ураганный ветер, называемый «эвракилон», |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
15 и увлек за собой корабль, так что тот не мог развернуться навстречу ветру. Мы предались стихии, и нас понесло в море. |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
16 Когда мы проплывали с подветренной стороны островка, называемого Кавда, нам удалось, хотя и с большим трудом, сделать всё, чтобы не потерять лодку. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
17 Подняв ее на палубу, моряки, используя снасти, обвязали борта корабля. Затем, опасаясь, как бы не сесть на мель возле Сирта, они бросили плавучий якорь, и мы продолжали дрейфовать. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
18 Шторм был настолько свирепым, что моряки на следующий день стали выбрасывать груз в море, |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
19 а еще через день вынуждены были собственноручно побросать за борт и оснастку корабля. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
20 Многие дни на небе не было видно ни солнца, ни звезд, а буря не ослабевала, так что, в конце концов, мы начали терять всякую надежду на спасение. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
21 |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
22 Но теперь призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, мы потеряем только корабль. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
23 Ибо этой ночью ангел явился мне. Он пришел от Бога, Которому я отдал себя и Которому служу, |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
24 и сказал: „Не бойся, Павел! Ты должен предстать перед кесарем, и вот Бог даровал тебе жизнь всех спутников твоих“. |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
25 Потому ободритесь! Я доверяю Богу и знаю: как мне сказано, так и будет. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
26 Нас обязательно выбросит на берег какого-нибудь острова». |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
27 |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
28 Произведя замеры, они обнаружили, что глубина была двадцать саженей. Проплыв еще немного, замерили вновь — было уже пятнадцать саженей. |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
29 И тогда, боясь быть выброшенными на скалы, они бросили четыре якоря с кормы корабля и молились о скорейшем наступлении дня. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
30 Когда же моряки пытались сбежать с корабля и спустили лодку на воду под предлогом, будто хотят бросить якоря спереди, |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
31 Павел сказал центуриону и воинам: «Вы не сможете спастись, если их не будет на корабле». |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
32 Воины тут же обрубили канаты, и лодка упала. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
33 |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
34 Умоляю вас поесть, это нужно для вашего же спасения. Ни у одного из вас волос с головы не упадет». |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
35 Сказав это, он взял хлеб, на глазах у всех возблагодарил Бога, разломил и начал есть. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
36 Все приободрились и тоже принялись за еду. |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
37 Всего же на корабле было 276 человек. |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
38 Когда все досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море мешки с пшеницей. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
39 |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
40 Они обрубили якоря, оставив их в море. В то же самое время они развязали веревки, крепившие рулевые весла, и, поставив парус на фок-мачте под ветер, направились к берегу. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
41 Но они попали на мелководье, и корабль сел на мель. Нос его прочно увяз — корабль не двигался, и волны разбивали корму. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
42 |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
43 но центурион, желая спасти Павла, помешал им в этом. Он приказал сначала тем, кто умеет плавать, прыгать за борт и добираться до земли, |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
44 а остальным — плыть на досках или на других обломках корабля. И так все спаслись, выбравшись на берег. |