Библия - Обещанное Восстановление

Дiї

Розділ 27

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Деяния апостолов

Глава 27

1 Когда было решено, что мы должны плыть в Италию, Павла и других узников передали центуриону по имени Юлий из когорты императора.

2 Мы сели на корабль из Адрамита, который должен был заходить в прибрежные гавани Асии, и вышли на нем в море. С нами был еще македонянин Аристарх из Фессалоники.

3 И на другой день мы пристали к берегу в Сидоне, и Юлий, расположенный к Павлу, разрешил ему сходить к друзьям, которые могли бы снабдить его необходимым в дороге.

4 Покинув Сидон, мы поплыли вдоль подветренного берега Кипра, поскольку ветер был встречный.

5 Потом наш корабль пересек открытое море, проплыв мимо Киликии и Памфилии, и мы вошли в порт города Миры в провинции Ликия.

6 И там центурион, найдя александрийский корабль, который отплывал в Италию, посадил нас на него.

7 Несколько дней мы медленно плыли и, наконец, с трудом приблизились к Книду. Ветер не позволил нам плыть в том направлении дальше, поэтому мы поплыли с подветренной стороны Крита вдоль мыса Салмона.

8 Держась ближе к берегу, мы с большими усилиями доплыли до места, называемого «Хорошие пристани», недалеко от города Ласея.

9 Между тем прошло немало времени, к тому же и пост уже прошел, и продолжение плавания в такое время было очень опасно. И тогда Павел, предупреждая,

10 сказал всем на корабле: «Люди добрые! Я вижу, что плавание будет сопряжено с опасностью и большим ущербом не только для груза и корабля, но и с риском для жизни нашей».

11 Центурион же больше доверял тому, что говорили кормчий и хозяин корабля, чем словам Павла.

12 А так как гавань не подходила для зимней стоянки, то большинство было за то, чтобы выйти в море и добраться, по возможности, до Финика и перезимовать там, в этой критской гавани, открытой с юго-запада и северо-запада.

13 И когда подул легкий южный ветер, они, подумав, что их намерение может осуществиться, подняли якорь и поплыли вдоль Крита, не отходя далеко от берега.

14 Но прошло совсем немного времени, как со стороны острова обрушился ураганный ветер, называемый «эвракилон»,

15 и увлек за собой корабль, так что тот не мог развернуться навстречу ветру. Мы предались стихии, и нас понесло в море.

16 Когда мы проплывали с подветренной стороны островка, называемого Кавда, нам удалось, хотя и с большим трудом, сделать всё, чтобы не потерять лодку.

17 Подняв ее на палубу, моряки, используя снасти, обвязали борта корабля. Затем, опасаясь, как бы не сесть на мель возле Сирта, они бросили плавучий якорь, и мы продолжали дрейфовать.

18 Шторм был настолько свирепым, что моряки на следующий день стали выбрасывать груз в море,

19 а еще через день вынуждены были собственноручно побросать за борт и оснастку корабля.

20 Многие дни на небе не было видно ни солнца, ни звезд, а буря не ослабевала, так что, в конце концов, мы начали терять всякую надежду на спасение.

21 На корабле давно уже никто ничего не ел. Тогда Павел, встав среди них, сказал: «Друзья! Если бы вы послушали меня и не покинули Крит, то можно было избежать и этих бед, и потерь.

22 Но теперь призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, мы потеряем только корабль.

23 Ибо этой ночью ангел явился мне. Он пришел от Бога, Которому я отдал себя и Которому служу,

24 и сказал: „Не бойся, Павел! Ты должен предстать перед кесарем, и вот Бог даровал тебе жизнь всех спутников твоих“.

25 Потому ободритесь! Я доверяю Богу и знаю: как мне сказано, так и будет.

26 Нас обязательно выбросит на берег какого-нибудь острова».

27 На четырнадцатую ночь, когда нас еще носило по морю, моряки около полуночи почувствовали, что близко земля.

28 Произведя замеры, они обнаружили, что глубина была двадцать саженей. Проплыв еще немного, замерили вновь — было уже пятнадцать саженей.

29 И тогда, боясь быть выброшенными на скалы, они бросили четыре якоря с кормы корабля и молились о скорейшем наступлении дня.

30 Когда же моряки пытались сбежать с корабля и спустили лодку на воду под предлогом, будто хотят бросить якоря спереди,

31 Павел сказал центуриону и воинам: «Вы не сможете спастись, если их не будет на корабле».

32 Воины тут же обрубили канаты, и лодка упала.

33 Незадолго до рассвета Павел стал уговаривать всех подкрепиться. «Сегодня четырнадцатый день, — говорил он, — как вы без пищи, в постоянном ожидании вы в рот ничего не брали.

34 Умоляю вас поесть, это нужно для вашего же спасения. Ни у одного из вас волос с головы не упадет».

35 Сказав это, он взял хлеб, на глазах у всех возблагодарил Бога, разломил и начал есть.

36 Все приободрились и тоже принялись за еду.

37 Всего же на корабле было 276 человек.

38 Когда все досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море мешки с пшеницей.

39 С наступлением дня моряки увидели какой-то залив с песчаным берегом и решили, если возможно, провести туда корабль; сама же земля была им неизвестна.

40 Они обрубили якоря, оставив их в море. В то же самое время они развязали веревки, крепившие рулевые весла, и, поставив парус на фок-мачте под ветер, направились к берегу.

41 Но они попали на мелководье, и корабль сел на мель. Нос его прочно увяз — корабль не двигался, и волны разбивали корму.

42 Воины хотели было убить узников, чтобы кто-нибудь из них, выплыв, не убежал,

43 но центурион, желая спасти Павла, помешал им в этом. Он приказал сначала тем, кто умеет плавать, прыгать за борт и добираться до земли,

44 а остальным — плыть на досках или на других обломках корабля. И так все спаслись, выбравшись на берег.

Дiї Розділ 27	Деяния апостолов Глава 27
1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.	1 Когда было решено, что мы должны плыть в Италию, Павла и других узников передали центуриону по имени Юлий из когорты императора.
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.	2 Мы сели на корабль из Адрамита, который должен был заходить в прибрежные гавани Асии, и вышли на нем в море. С нами был еще македонянин Аристарх из Фессалоники.
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.	3 И на другой день мы пристали к берегу в Сидоне, и Юлий, расположенный к Павлу, разрешил ему сходить к друзьям, которые могли бы снабдить его необходимым в дороге.
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.	4 Покинув Сидон, мы поплыли вдоль подветренного берега Кипра, поскольку ветер был встречный.
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.	5 Потом наш корабль пересек открытое море, проплыв мимо Киликии и Памфилии, и мы вошли в порт города Миры в провинции Ликия.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.	6 И там центурион, найдя александрийский корабль, который отплывал в Италию, посадил нас на него.
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.	7 Несколько дней мы медленно плыли и, наконец, с трудом приблизились к Книду. Ветер не позволил нам плыть в том направлении дальше, поэтому мы поплыли с подветренной стороны Крита вдоль мыса Салмона.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.	8 Держась ближе к берегу, мы с большими усилиями доплыли до места, называемого «Хорошие пристани», недалеко от города Ласея.
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,	9 Между тем прошло немало времени, к тому же и пост уже прошел, и продолжение плавания в такое время было очень опасно. И тогда Павел, предупреждая,
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.	10 сказал всем на корабле: «Люди добрые! Я вижу, что плавание будет сопряжено с опасностью и большим ущербом не только для груза и корабля, но и с риском для жизни нашей».
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.	11 Центурион же больше доверял тому, что говорили кормчий и хозяин корабля, чем словам Павла.
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.	12 А так как гавань не подходила для зимней стоянки, то большинство было за то, чтобы выйти в море и добраться, по возможности, до Финика и перезимовать там, в этой критской гавани, открытой с юго-запада и северо-запада.
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.	13 И когда подул легкий южный ветер, они, подумав, что их намерение может осуществиться, подняли якорь и поплыли вдоль Крита, не отходя далеко от берега.
14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.	14 Но прошло совсем немного времени, как со стороны острова обрушился ураганный ветер, называемый «эвракилон»,
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.	15 и увлек за собой корабль, так что тот не мог развернуться навстречу ветру. Мы предались стихии, и нас понесло в море.
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.	16 Когда мы проплывали с подветренной стороны островка, называемого Кавда, нам удалось, хотя и с большим трудом, сделать всё, чтобы не потерять лодку.
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.	17 Подняв ее на палубу, моряки, используя снасти, обвязали борта корабля. Затем, опасаясь, как бы не сесть на мель возле Сирта, они бросили плавучий якорь, и мы продолжали дрейфовать.
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,	18 Шторм был настолько свирепым, что моряки на следующий день стали выбрасывать груз в море,
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.	19 а еще через день вынуждены были собственноручно побросать за борт и оснастку корабля.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.	20 Многие дни на небе не было видно ни солнца, ни звезд, а буря не ослабевала, так что, в конце концов, мы начали терять всякую надежду на спасение.
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.	21 На корабле давно уже никто ничего не ел. Тогда Павел, встав среди них, сказал: «Друзья! Если бы вы послушали меня и не покинули Крит, то можно было избежать и этих бед, и потерь.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.	22 Но теперь призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, мы потеряем только корабль.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,	23 Ибо этой ночью ангел явился мне. Он пришел от Бога, Которому я отдал себя и Которому служу,
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.	24 и сказал: „Не бойся, Павел! Ты должен предстать перед кесарем, и вот Бог даровал тебе жизнь всех спутников твоих“.
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.	25 Потому ободритесь! Я доверяю Богу и знаю: как мне сказано, так и будет.
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.	26 Нас обязательно выбросит на берег какого-нибудь острова».
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.	27 На четырнадцатую ночь, когда нас еще носило по морю, моряки около полуночи почувствовали, что близко земля.
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.	28 Произведя замеры, они обнаружили, что глубина была двадцать саженей. Проплыв еще немного, замерили вновь — было уже пятнадцать саженей.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.	29 И тогда, боясь быть выброшенными на скалы, они бросили четыре якоря с кормы корабля и молились о скорейшем наступлении дня.
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,	30 Когда же моряки пытались сбежать с корабля и спустили лодку на воду под предлогом, будто хотят бросить якоря спереди,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“	31 Павел сказал центуриону и воинам: «Вы не сможете спастись, если их не будет на корабле».
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.	32 Воины тут же обрубили канаты, и лодка упала.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.	33 Незадолго до рассвета Павел стал уговаривать всех подкрепиться. «Сегодня четырнадцатый день, — говорил он, — как вы без пищи, в постоянном ожидании вы в рот ничего не брали.
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“	34 Умоляю вас поесть, это нужно для вашего же спасения. Ни у одного из вас волос с головы не упадет».
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.	35 Сказав это, он взял хлеб, на глазах у всех возблагодарил Бога, разломил и начал есть.
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.	36 Все приободрились и тоже принялись за еду.
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.	37 Всего же на корабле было 276 человек.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.	38 Когда все досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море мешки с пшеницей.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.	39 С наступлением дня моряки увидели какой-то залив с песчаным берегом и решили, если возможно, провести туда корабль; сама же земля была им неизвестна.
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.	40 Они обрубили якоря, оставив их в море. В то же самое время они развязали веревки, крепившие рулевые весла, и, поставив парус на фок-мачте под ветер, направились к берегу.
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.	41 Но они попали на мелководье, и корабль сел на мель. Нос его прочно увяз — корабль не двигался, и волны разбивали корму.
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.	42 Воины хотели было убить узников, чтобы кто-нибудь из них, выплыв, не убежал,
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,	43 но центурион, желая спасти Павла, помешал им в этом. Он приказал сначала тем, кто умеет плавать, прыгать за борт и добираться до земли,
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!	44 а остальным — плыть на досках или на других обломках корабля. И так все спаслись, выбравшись на берег.

Старий
завіт

Новий
завіт

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Старий завіт

Новий завіт

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

Старий
завіт

Новий
завіт