Книга ПритчейГлава 19 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
ПриповiстiРозділ 19 |
|
1 |
|
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться. |
|
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце. |
|
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його. |
|
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний. |
|
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари. |
|
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх! |
|
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́. |
|
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине. |
|
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником. |
|
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною. |
|
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву. |
|
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди. |
|
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа. |
|
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує. |
|
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре. |
|
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому. |
|
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу. |
|
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше. |
|
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́. |
|
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній. |
|
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу. |
|
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його. |
|
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її. |
|
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку. |
|
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, — |
|
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́! |
|
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду. |
|
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним. |
Книга ПритчейГлава 19 |
ПриповiстiРозділ 19 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться. |
|
3 |
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце. |
|
4 |
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його. |
|
5 |
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний. |
|
6 |
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари. |
|
7 |
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх! |
|
8 |
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́. |
|
9 |
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине. |
|
10 |
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником. |
|
11 |
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною. |
|
12 |
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву. |
|
13 |
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди. |
|
14 |
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа. |
|
15 |
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує. |
|
16 |
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре. |
|
17 |
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому. |
|
18 |
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу. |
|
19 |
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше. |
|
20 |
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́. |
|
21 |
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній. |
|
22 |
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу. |
|
23 |
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його. |
|
24 |
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її. |
|
25 |
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку. |
|
26 |
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, — |
|
27 |
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́! |
|
28 |
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду. |
|
29 |
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним. |