Аюб

Глава 17

1 Надломлен мой дух, кончаются мои дни, меня ждёт могила.

2 Поистине, рядом со мной насмешники, вижу, как они издеваются.

3 Заступись за меня Сам перед Собой. Кто другой за меня поручится?

4 Ты закрыл разум моих друзей от понимания, поэтому и не дашь им торжествовать.

5 У того, кто друзей оговаривает за плату, – дети ослабеют глазами.

6 Всевышний сделал меня притчей во языцех, тем, кому люди плюют в лицо.

7 Помутились от горя мои глаза, и всё тело моё стало как тень.

8 Ужаснутся этому праведные, и невинные вознегодуют на безбожников.

9 Но своего пути будет держаться праведный, и тот, чьи руки чисты, будет больше и больше утверждаться.

10 Ну, а вы – попробуйте снова! Я не найду среди вас мудреца.

11 Мои дни прошли, надежды разбиты, желания сердца мертвы,

12 а эти люди ночь превращают в день; «Свет, – говорят они, – тьме сродни».

13 Если дом мой – мир мёртвых, если я во мгле его расстелю постель

14 и скажу гробу: «Ты мне отец», а червям: «Ты мне мать, ну, а ты – сестра»,

15 то где же моя надежда? Кто надежду мою увидит?

16 Она сойдёт к воротам мира мёртвых, вместе со мной ляжет в прах.

Йов

Розділ 17

1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!

2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.

3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?

4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.

5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,

6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.

7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...

8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.

9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.

10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не знахо́джу між вами розумного.

11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —

12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!

13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.

Аюб

Глава 17

Йов

Розділ 17

1 Надломлен мой дух, кончаются мои дни, меня ждёт могила.

1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!

2 Поистине, рядом со мной насмешники, вижу, как они издеваются.

2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.

3 Заступись за меня Сам перед Собой. Кто другой за меня поручится?

3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?

4 Ты закрыл разум моих друзей от понимания, поэтому и не дашь им торжествовать.

4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.

5 У того, кто друзей оговаривает за плату, – дети ослабеют глазами.

5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,

6 Всевышний сделал меня притчей во языцех, тем, кому люди плюют в лицо.

6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.

7 Помутились от горя мои глаза, и всё тело моё стало как тень.

7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...

8 Ужаснутся этому праведные, и невинные вознегодуют на безбожников.

8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.

9 Но своего пути будет держаться праведный, и тот, чьи руки чисты, будет больше и больше утверждаться.

9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.

10 Ну, а вы – попробуйте снова! Я не найду среди вас мудреца.

10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не знахо́джу між вами розумного.

11 Мои дни прошли, надежды разбиты, желания сердца мертвы,

11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —

12 а эти люди ночь превращают в день; «Свет, – говорят они, – тьме сродни».

12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!

13 Если дом мой – мир мёртвых, если я во мгле его расстелю постель

13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

14 и скажу гробу: «Ты мне отец», а червям: «Ты мне мать, ну, а ты – сестра»,

14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

15 то где же моя надежда? Кто надежду мою увидит?

15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

16 Она сойдёт к воротам мира мёртвых, вместе со мной ляжет в прах.

16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.