Книга Иова

Глава 29

1 И продолжил Иов свое слово и сказал:

2 «О если б мне стать таким, как прежде, как в те дни, когда Бог хранил меня,

3 когда горел светильник Его над моей головой и я при свете его шел сквозь тьму.

4 Таким, каким я был в дни юности моей, когда был близок Бог к моему шатру,

5 пока был еще со мною Всесильный, а вокруг меня — мои дети;

6 когда мне под ноги лились сливки, а скалы источали потоки масла.

7 Когда выходил я к городским воротам, чтобы занять свое место на площади,

8 юноши, завидев меня, сторонились, старцы, поднявшись, стояли.

9 Знатные умолкали на полуслове, рот рукой прикрывали.

10 Вожди говорить не смели, язык у них прилипал к нёбу.

11 Всякий, кто слышал меня, восхвалял, всякий, кто видел меня, прославлял,

12 потому что я спасал бедняка, звавшего на помощь, сироту, которого некому защитить.

13 Спасенный от гибели благословлял меня, сердцу вдовы я приносил радость.

14 В праведность я облачался, как в одеянье, и справедливость была мне плащом и тюрбаном.

15 Слепому я был глазами, хромому — ногами.

16 Нищему я был вместо отца, в чужую тяжбу вникал.

17 Челюсти я сокрушал нечестивцу, из его зубов вырывал добычу.

18 Думал я: „В своем родовом гнезде скончаюсь, дней моих будет так много, как песка.

19 Достигают воды мои корни, роса ночует на ветвях моих,

20 слава моя не увядает, лук в руке моей всегда как новый“.

21 Внимали мне люди и ждали в молчании моего совета.

22 После слов моих добавить им было нечего, речь моя утоляла их жажду.

23 Как дождя, меня они ждали, ртом ловили слова мои, как весенний ливень.

24 Когда улыбался я, они не смели верить и не отвергали благосклонности моей.

25 Я избирал для них путь и был главою, восседал, словно царь среди войска, утешавший плачущих.

Йов

Розділ 29

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

Книга Иова

Глава 29

Йов

Розділ 29

1 И продолжил Иов свое слово и сказал:

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 «О если б мне стать таким, как прежде, как в те дни, когда Бог хранил меня,

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 когда горел светильник Его над моей головой и я при свете его шел сквозь тьму.

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Таким, каким я был в дни юности моей, когда был близок Бог к моему шатру,

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 пока был еще со мною Всесильный, а вокруг меня — мои дети;

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 когда мне под ноги лились сливки, а скалы источали потоки масла.

6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Когда выходил я к городским воротам, чтобы занять свое место на площади,

7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 юноши, завидев меня, сторонились, старцы, поднявшись, стояли.

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 Знатные умолкали на полуслове, рот рукой прикрывали.

9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 Вожди говорить не смели, язык у них прилипал к нёбу.

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 Всякий, кто слышал меня, восхвалял, всякий, кто видел меня, прославлял,

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 потому что я спасал бедняка, звавшего на помощь, сироту, которого некому защитить.

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 Спасенный от гибели благословлял меня, сердцу вдовы я приносил радость.

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 В праведность я облачался, как в одеянье, и справедливость была мне плащом и тюрбаном.

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Слепому я был глазами, хромому — ногами.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Нищему я был вместо отца, в чужую тяжбу вникал.

16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Челюсти я сокрушал нечестивцу, из его зубов вырывал добычу.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Думал я: „В своем родовом гнезде скончаюсь, дней моих будет так много, как песка.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 Достигают воды мои корни, роса ночует на ветвях моих,

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 слава моя не увядает, лук в руке моей всегда как новый“.

20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Внимали мне люди и ждали в молчании моего совета.

21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 После слов моих добавить им было нечего, речь моя утоляла их жажду.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 Как дождя, меня они ждали, ртом ловили слова мои, как весенний ливень.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Когда улыбался я, они не смели верить и не отвергали благосклонности моей.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Я избирал для них путь и был главою, восседал, словно царь среди войска, утешавший плачущих.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!